Історія справи

Постанова ВССУ від 21.02.2024 року у справі №128/2118/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 128/2118/21

провадження № 61-2366св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області та ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року в складі судді Карпінської Ю. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення 46 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 29 травня 2019 року № 21, яким відмовлено йому в наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,0000 га;

- зобов`язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства частини вказаної вище земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачу на праві приватної власності належать нежитлові приміщення свинарника № 2 - «А», а також тамбур - склад «а» та тамбур - склад «a1», загальною площею 613,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 4,6164 га з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256. Також на цій земельній ділянці розташовані нежитлові приміщення, які належать третім особам.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, загальною площею 4,6164 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визначена як несільськогосподарські угіддя (землі під сільськогосподарськими будівлями та дворами), призначена для обслуговування сільськогосподарських дворів та на підставі договору оренди перебуває в користуванні ОСОБА_4

22 березня 2019 року позивач звернувся до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому у власність для ведення особистого селянського господарства частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:01:009:1256 орієнтовною площею 1,0000 га, яка необхідна для обслуговування належного йому на праві власності нерухомого майна. Однак рішенням 46 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 29 травня 2019 року № 21 йому відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства частини земельної ділянки, оскільки рішенням 42 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради від 30 січня 2019 № 21 надано ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення (для обслуговування господарських дворів) на п`ять окремих земельних ділянок без зміни цільового призначення.

Позивач вказував, що його клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідало вимогам частини другої статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тому посилання відповідача на ту обставину, що рішенням 42 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради від 30 січня 2019 № 21 надано іншому співвласнику дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 4,6164 га, кадастровий номер 05200655900:02:009:1256, на п`ять окремих земельних ділянок без зміни цільового призначення є протиправним, оскільки відповідач не надав доказів виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки на п`ять окремих земельних ділянок. Жодних передбачених законом підстав для відмови йому у реалізації його права на отримання у власність земельної ділянки розміром до 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства немає. Таким чином, позивач вважав, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв протиправно, всупереч передбаченим нормам ЗК України, а тому, на його думку, наявні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Також позивач зазначав, що повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом, а якщо такі умови відсутні, то орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок ix реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл aбo не надати (відмовити), і за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький районний суд Київської області рішенням від 28 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасува рішення 46 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 29 травня 2019 року № 21, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:O2:009:1256, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,0000 га.

Зобов`язав Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,0000 га.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Стягнув зі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 908,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 29 травня 2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд першої інстанції виходив із того, що у вказаному рішенні відсутні законні мотиви та причини відмови у наданні дозволу.

Також суд дійшов висновку, що хоч і повноваження Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте для належного способу захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Однак суд не вбачав підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, оскільки прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у виданні дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видання такого дозволу з порушенням закону.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Також апеляційну скаргу подала Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Вінницький апеляційний суд постановою від 31 січня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області залишив без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення селищної ради, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства частини спірної земельної ділянки, а також зазначив, що підстави відмови Стрижавської селищної ради в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають підставам, передбаченим ЗК України.

Також апеляційний суд виходив із того, що при скасуванні рішення селищної ради про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність залишається не вирішеним клопотання ОСОБА_7 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, зобов`язавши Стрижавську селищну раду повторно розглянути клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо зобов`язання Стрижавської селищної ради надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, оскільки зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Суд відхилив доводи апеляційної скарги Стрижавської селищної ради, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, посилаючись на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на протиправності дій Стрижавської селищної ради як суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка перебуває в комунальній власності Стрижавської селищної ради. Суд встановив, що на спірній земельній ділянці, частину якої позивач хоче набути у власність, розташоване нерухоме майно третіх осіб. Вимоги цього позову зачіпають приватні інтереси фізичних осіб, нерухоме майно яких розташоване на єдиній земельній ділянці з майном позивача, а тому такі вимоги, як окремий спосіб захисту порушених прав, можуть бути предметом розгляду в цивільному суді. При цьому суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 128/1435/16-а.

Крім того, суд врахував, що ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2022 року у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відмовлено. Вказана ухвала учасниками справи, зокрема відповідачем Стрижавською селищною радою, в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області

14 лютого 2023 року Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2022 року в справі № 802/1535/17-а, від 21 березня 2018 року в справі № 536/233/16-ц, від 24 квітня 2018 року в справі № 401/2400/16-ц, від 30 травня 2018 року в справі № 826/5737/16, від 19 червня 2018 року в справі № 922/864/17, від 13 листопада 2019 року в справі № 823/1984/16, від 19 жовтня 2022 року в справі № 447/232/22, від 07 грудня 2022 року в справі № 383/1263/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки належить до юрисдикції адміністративного судочинства.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення селищною радою прийнято з дотриманням вимог законодавства.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі ОСОБА_1

28 лютого 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2020 року в справі № 2240/3066/18, від 05 березня 2019 року в справі № 2040/6320/18, від 29 вересня 2020 року в справі № 814/2221/17, від 17 лютого 2021 року в справі № П/811/397/18 щодо дискреційних повноважень відповідача, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року в справі № 0640/4248/18, від 28 лютого 2020 року в справі № 806/3304/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 826/25472/15 щодо ефективного способу захисту (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, які не передбачені законом, а тому позивач вважає, що ефективним способом захисту його прав та інтересів є саме зобов`язання Стрижавської селищної ради надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Зазначає, що спосіб захисту, обраний судами - зобов`язання Стрижавської селищної ради повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не виключає подальших протиправних рішень відповідача та не виключає нових судових спорів з цього питання, що свідчить про те, що такий спосіб захисту є неефективним.

Доводи інших учасників справи.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення в оскаржуваній частині залишити без змін.

У червні 2023 року Стрижавська селищна рада подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення в оскаржуваній частині залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області у цій справі та витребувано її матеріали із Вінницького районного суду Вінницької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

13 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання від Стрижавської селищної ради про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що відсутній предмет спору, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, зі складу якої позивач має намір отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, не існує як окремий об`єкт речових прав у результаті поділу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі: свинарник № 2 - «А», тамбур - склад «а», тамбур - склад «a1», загальною площею 613,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 17).

ОСОБА_3 на праві приватної власності належать такі нежитлові приміщення: свинарник № 3 - «А» з прибудовами «а» та «a1», загальною площею 475,6 кв. м, водонапірна башта - «Б», артезіанська свердловина - «№ 1», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13, 14).

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення - свинарник № 5 - «А», загальною площею 180,2 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 16).

ОСОБА_4 на праві приватної власності належать такі нежитлові приміщення: свинарник № 4 - «А» з прибудовами «а, a1, a2, а3, а4, а5», силосна яма - № 1, колодязі для стоків «№ 2, № 3, № 4», загальною площею 922,2 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15).

ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці належать такі нежитлові будівлі: свинарник № 1 - «А» з прибудовою кормокухні «а» та прибудовою (сінний склад) «a1», загальною площею 683,8 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 18, 19).

Земельна ділянка № НОМЕР_1 з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, загальною площею 4,6164 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид використання - для обслуговування господарських дворів, перебуває в користуванні ОСОБА_4 на підставі договору оренди земельної ділянки від 23 жовтня 2010 року. Орендодавцем є Стрижавська селищна рада (т. 1, а. с. 20, 21).

22 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області з клопотанням, в якому, посилаючись на те, що він є власником нежитлових будівель, загальною площею 613, 5 кв. м, а саме: свинарника № 2 - «А», тамбура-складу «а», тамбура-складу - «а1», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які розташовані на земельній ділянці площею 4,6164 га, кадастровий номер 0520655900:02:009:1256, яка перебуває в користуванні ОСОБА_4 , згідно з договором оренди земельної ділянки зі змінами та доповненнями від 23 жовтня 2010 року, просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0000 га на території Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області у власність для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 23).

Рішенням Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 46 сесії 7 скликання від 29 травня 2019 року № 21 «Про розгляд питання стосовно надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0000 га із земельної ділянки площею 4,6164 га, кадастровий номер 0520655900:02:009:1256, цільове призначення - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебуває в користуванні ОСОБА_4 згідно з договором оренди земельної ділянки з змінами та доповненнями від 23 жовтня 2010 року, у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту смт Стрижавка, враховуючи те, що рішенням 42 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради від 30 січня 2019 року № 21 надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, площею 4,6164 га, кадастровий номер 0520655900:02:009:1256, цільове призначення - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із земель сільськогосподарського призначення (для обслуговування господарських дворів) на п`ять окремих земельних ділянок без зміни цільового призначення (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до витягу з плану зонування від 18 серпня 2021 року № 01-04-6 зона комерційного призначення В-7 утворюється з метою поступової переорієнтації промислових, комунально-складських та інших амортизованих підприємств на комерційні види використання (т. 1, а. с. 100).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року визнано протиправним та нечинним рішення 46 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 29 травня 2019 року № 11 про затвердження містобудівної документації «План зонування території смт Стрижавка Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області» в частині віднесення орендованої ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, загальною площею 4,6164 га, для іншого сільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1 , до зони комерційного використання В-7 (т. 2, а. с. 19-22).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року апеляційну скаргу Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року - без змін (т. 2, а. с. 31-34).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, і доводів касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області

Відповідно до частини першої статті 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до пунктів 2 та 10 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом статті 116 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що обґрунтування прийнятого відповідачем рішення, за наслідками розгляду заяви позивача, не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та вмотивованої відмови у його наданні, дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Стрижавської селищної ради від 29 травня 2019 року № 21.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі прийняті відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Посилання Стрижавської селищної ради на наявність інших підстав, крім тієї, що зазначена у рішенні від 29 травня 2019 року № 21, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки перевірці та оцінці підлягають підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, які викладені саме в оскаржуваному рішенні селищної ради та існували станом на час звернення позивача з відповідним клопотанням.

Більше того, колегія суддів звертає увагу і на необґрунтованість таких підстав, зокрема враховуючи таке.

У цій справі ОСОБА_4 , в оренді якого перебуває земельна ділянка, частину якої бажає отримати у власність позивач, надав згоду на вилучення відповідної частини земельної ділянки.

Інші особи, яким належить нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, залучені до участі у справі як треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та не висловили заперечень проти виділення позивачу земельної ділянки.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень частина осіб, яким належить нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, також зверталися з подібними клопотаннями про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та в подальшому оскаржили дії Стрижавської селищної ради в судовому порядку (справа № 128/2117/21 за позовом ОСОБА_4 , справи № 120/1603/20 та № 120/7443/23 за позовами ОСОБА_2 , справа № 120/15987/23 за позовом ОСОБА_1 , справа № 128/1534/21 за позовом ОСОБА_10 ).

Щодо посилань селищної ради на розміщення земельної ділянки в зоні комерційного призначення слід врахувати, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2022 року, у справі № 120/12935/21-а визнано протиправним та нечинним рішення 46 сесії 7 скликання Стрижавської селищної ради від 29 травня 2019 року № 11 про затвердження містобудівної документації «План зонування території смт Стрижавка Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області» в частині віднесення орендованої ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, загальною площею 4,6164 га, до зони комерційного використання В-7.

Щодо доводів відповідача про необхідність відведення у власність позивачу земельної ділянки саме на підставі технічної документації із землеустрою щодо її поділу, то колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 листопада 2023 року в справі № 916/3030/22, відповідно до яких оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватися виключно шляхом поділу земельної ділянки (пункт 70 вказаної постанови Верховного суду).

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заявлений спір належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки у цій справі ОСОБА_1 звернувся із позовом за захистом свого цивільного інтересу в оформленні прав на земельну ділянку, на якій розташовані належні йому будівлі та споруди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року в справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Доводи відповідача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дослідження доказів Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції та апеляційний суд надали оцінку доказам відповідно до статті 89 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, як це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

За встановлених обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постановах від 23 жовтня 2022 року в справі № 802/1535/17-а, від 21 березня 2018 року в справі № 536/233/16-ц, від 24 квітня 2018 року в справі № 401/2400/16-ц, від 30 травня 2018 року в справі № 826/5737/16, від 19 червня 2018 року в справі № 922/864/17, від 13 листопада 2019 року в справі № 823/1984/16, від 19 жовтня 2022 року в справі № 447/232/22, від 07 грудня 2022 року в справі № 383/1263/21, на які заявник посилається як підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Стрижавської селищної ради без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваних рішень у частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Стрижавської селищної ради надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою з огляду на таке.

За висновками Європейського суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Однак засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України»).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанта вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року в справі № 420/5833/19.

Відповідно до статті 118 ЗК України відповідач за результатами розгляду належним чином оформленого клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, був зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність його рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Питання про те, чи відповідали подані позивачем до відповідача документи вимогам частини шостої статті 118 ЗК України, не було підставою позову та суд першої інстанції не досліджував, адже суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, оскільки оспорюване рішення не містить належним чином обґрунтованих підстав для його прийняття, визначених статтею 118 ЗК України, а розгляд заяви передбачає з`ясування обставин, зокрема щодо відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки та чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та прийняти рішення відповідно до статті 118 ЗК України, з урахуванням встановлених судом обставин.

У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у виданні дозволу та перевірки документів, може бути необґрунтованим та призвести до видання такого дозволу з порушенням закону. У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконав позивач усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте наведених обставин суд не встановив.

Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в рішенні Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницькоі області від 29 травня 2019 року № 21, однак суд, в межах цієї справи, не має повноважень досліджувати, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримав позивач усі інші умови для надання дозволу.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав з урахуванням фактичних обставин справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній ним частині - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Щодо клопотання Стрижавської селищної ради про закриття провадження у справі

13 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання від Стрижавської селищної ради про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що відсутній предмет спору, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0520655900:02:009:1256, зі складу якої позивач має намір отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, не існує як окремий об`єкт речових прав у результаті поділу.

Підстави для закриття провадження у цивільній справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому потрібно надавати сутнісного, а не формального значення.

Предметом спору є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити певне судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного неіснування (відсутність) предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у разі припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Врахувавши викладене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначив, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутнім після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають низку передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема: шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

У справі, яка переглядається, як на час звернення до суду з цим позовом, так і на час розгляду судами справи наявний спір між сторонами, предметом якого є визнання протиправними та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що зазначені у заяві Стрижавської селищної ради обставини не вказують про відсутність предмета спору у справі, яка переглядається, а також враховуючи те, що такі обставинами виникли після ухвалення оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору відмовити.

Касаційні скарги Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

О. М. Ситнік